Онлайн-марафон «2 роки». Прямий ефір

У прямому ефірі ВКадрі.ком триває онлайн-марафон «2 роки».


Модератори годин — Марина Лібанова (11:00), Святослав Вишинський (12:00), Максим Кияк (13:00), Ігор Баб'юк (14:00), Сергій Зарайський (15:00), Олег Хавич (16:00).

P.S. До секції блогерів о 12:00-13:00 дистанційно долучився віртуальний публіцист Іван Трач, надіславши ексклюзивний коментар (текст в авторській редакції):

«Спробую висловити кілька подивувань, які викликали у мене попередні два роки. Ці спостереження не є винятково моїми, оскільки чимало з них неодноразово висловлювалися журналістами, блогерами, громадськими активістами Чернівців.

Перше подивування – сам віталька. Спочатку цікаво було споглядати за тим, чи еволюціонує мавпа в людину, каналізована потужними фінансовими вливаннями, репетиторами та потужним ресурсом. Не еволюціонувала. Так, він уже може півтори години «спілкуватися з журналістами», навчився не лише посміхатися, а й більш-менш точно і майже завжди до місця відтворювати закладені у нього меседжі. Але тоді, коли уся ця лафа для нього закінчиться, він знову стане нікому не відомим менеджером середньої роки в якомусь фонді чи в кращому випадку – в міністерстві, і ці роки згадуватиме як золоту пору, коли він ні за що не відповідав, отримував 15 тон баків на місяць і був уважаємим чєловєком.

Ще одне подивування: чому влада не змогла знайти спільної мови з Федоруком? Адже беззаперечно, що якби він висунувся у парламент від якогось «рідного міста», він би майже беззаперечно виграв папай мав би собі в раді ще одного артьомку. А тепер регіонали можуть тільки стирати зуби через своїх мережевих тролів, розпльовуючи меседжі, що Федорук несправжній опозиціонер. Справжній і доводі ефективний. Так, його є за що критикувати (як і на посаді мера), але поки непомітно тенденцій, що він готується до «великого скачка» (приміром, у поведінці дружини васі продана ця підготовка відчувається чітко)))

Подивування наступне: ефективність мережевого тролінгу влади. Іван Трач, ))), Denial Dan, Манолій Ткачук та інші – на відміну від одноденних тролів, запущених владою, живуть своїм життям і дошкульно жалять своїми коментарями недолугі вчинки наших очільників. Я вже не кажу про людей, які роблять це під своїми іменами – попри залякування і тиск. З іншого боку дивує і розчаровує мене те, що якщо ще півтора року тому уся ця владна свора не могла знайти собі одного нормального прес-секретаря, який мав би хоч сякий-такий авторитет серед колег, то зараз усе більше достойних людей ідуть на співпрацю з режимом...

І з цього випливає подивування ще одне: за цей час влада усе ж не обзавелася нормальними райтерами, які б не тільки могли би аргументовано та ефективно пояснити ті чи інші дії своїх шефів, а й РОБИЛИ ЦЕ. При тому, що такі люди в них є! Онуфрик, Кравців, Килинич, Осадчук, Анциперов, Денисюк (перехід останньої дівчинки я взагалі можу пояснити як бзик папієва: «Має ж ялинкович у себе руду бандерівку – чому я не можу»)))– усі вони і поодинці і купкою могли би створити цілком ефектний фон потрібності будь-якої дії влади, навіть найпаскуднішої. Натомість, самій владі не потрібні думки та вміння цих професіоналів. Ми бачимо тільки залякування та щемління опонентів з єдиним меседжем: «ми все робимо правильно, а вони нам заважають».

Останнє з подивувань на сьогодні: політичне довгожительство папієва. Скільки уже його звільняли/відправляли, а його й досі тут. При чому, спаяний кістяк, попри серйозні прорахунки і постійну критику опонентів з різних сторін, майже не міняється (ну хіба що мальону втратили, та й то, думаю, справа тут не в її одіозності, а в певних особистих стосунках). Моє пояснення – нікому нафіг у києві не потрібен пі папієв, ні його буковина. Межигірському явно не до того, свиті треба працевлаштовувати куди ближчих людей. От і залишився наш губернатор як дев’ята рота в Афгані – забутим на чужій території. І що йому залишається, як лиш відстрілюватися, підвищувати особистий рейтинг та обкластися мішками з піском у вигляді бордів «Край, де варто жити».»